1.    
  2.     БЛАГОДА́ТЬ

БЛАГОДА́ТЬ

БЛАГОДА́ТЬ, і, жін.

1. ц.-с. У релігійному уявленні — щедроти, дари, ласка невідомих, таємничих сил. Сон, кажуть, божа благодать, — ні, часом кара божа! (Леся Українка, I, 1951, 459); Не слід би закладати руки та ждати з неба благодаті (Іван Франко, III, 1950, 385).

2. Усяке багатство, добро, достаток; джерела багатств, добра, достатків. Без сліду їдять панські сахарні нашу благодать, наші «зелені діброви», наші темні луги (Нечуй-Левицький, I, 1956, 154); А під горою джерело — струмок вибився з-під камінних гір, і живиться старезний Кара-Су з тієї благодаті (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 97);

//  Спокій, щастя. [Джонатан:] А відколи я сам себе відрікся, я мир і благодать у серці чую (Леся Українка, III, 1952, 106);  * Образно. Прогуло Прокляте лихо, та й заснуло. На хутір знову благодать З-за гаю темного вернулась До діда в хату спочивать (Тарас Шевченко, I, 1951, 316);

//  у знач. присудк. сл., розм. Дуже гарно, спокійно. По нічнім дощику порох ледве знімавсь над шляхом, свіжість така округи, і широта, й благодать, що не надихаєшся (Марко Вовчок, I, 1955, 349); — Підліз під хату — тихо… Вліз в хату — благодать! (Іван Франко, XIII, 1954, 67).

Значення слова – БЛАГОДА́ТЬ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – БЛАГОДА́ТЬ Том 1 — Стор. 192. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «БЛАГОДА́ТЬ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

БЛАГОДА́ТЬ

27.09.2018

Написати коментар