1.    
  2.     БЛЯ́ХА

БЛЯ́ХА

БЛЯ́ХА, и, жін.

1. тільки одн. Листове залізо, звичайно покрите оловом. А топірці наробили Із самої бляхи (Українські народні думи.., 1955, 251);  * У порівняннях. Крізь зелені віти просвічувало сіре, мов цинкова бляха, передсвітанкове небо (Петро Панч, I, 1956, 117);

//  Дахове залізо. А що з того, що в мене хата вкрита бляхою? (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 155).

2. Пряжка, значок і т. ін., зроблені з такого заліза або з іншого металу. На грудях з бляхою ладунка (Іван Котляревський, I, 1952, 80); Мав [юнга] матроського бушлата, безкозирку і мідну бляху з якорем на широкому поясі (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 109);

//  Металева пластинка для прикраси. — Виводь мені коня мого.., Надінь збрую із цвяхами, Із цвяхами, із бляхами (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 57); Корж у новій білій свитині, підперезаній поясом з дрібних срібних блях, сидів поруч із сватом (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 265).

3. діал. Деко, лист. Вкладають [печеню] на бляху.. і печуть (Словник Грінченка); — Чую дрібне цокання підошов [дерев’яних] у камінь.. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 406).

Як правильно писати та вживати слово – БЛЯ́ХА – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – БЛЯ́ХА Том 1 — Стор. 205. – словник української мови

Українська мова словник слово «БЛЯ́ХА» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

БЛЯ́ХА

13.12.2017

Написати коментар