БО́ЯЗКО

БО́ЯЗКО. Присл. до боязкий. Мати боязко на його [батька] споглядала — гніву не вбачала, тільки думу (Марко Вовчок, I, 1955, 224); Іван був червоний, кліпав очима й боязко поглядав на Соломію (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 385); Старий селянин притишив мову і боязко озирнувся навколо (Юрій Смолич, I, 1958, 53); * Образно. Молода червонокора вишенька боязко й соромливо стукала у вікно сніжно-білою галузкою (Любомир Дмитерко, Наречена. 1959, 169); // у знач. присудк. сл. Страшно. Не боязко [пастухам], заснути можна сміло: Отара стишилась, лінується ходить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 193); Тарасові було і цікаво і трохи боязко йти до школи (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 18).

Значення слова – БО́ЯЗКО – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – БО́ЯЗКО Том 1 — Стор. 224. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «БО́ЯЗКО» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).