ЧУ́БЧИК

ЧУ́БЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до чуб. До столу підійшов Борис Білецький. Невисокий на зріст, плечистий, У білій сорочці з розкритим коміром. На лоб спадає русяве пасемце чубчика (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 163); Шовковиста ковила викинула ніжні чубчики (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 85); // Невеличкий жмут, пасмо волосся, що звисає над лобом (у жінки). Волосся стригла коротко, не морочила собі голови зачісуванням, і тому бувала [Марина] переважно розпатлана — з чубчиком на лобі (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 44).

Як правильно писати та вживати слово – ЧУ́БЧИК – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ЧУ́БЧИК Том 11 — Стор. 372. – словник української мови

Українська мова словник слово «ЧУ́БЧИК» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).