ЧУ́ТИЙ

ЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до чути 1, 3. Його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки (Іван Франко, VI, 1951, 36); Враз подано команду, ледве чуту: — Сідайте!.. ну, щасти!.. — і попливли [плоти] через Славуту (Павло Тичина, II, 1957, 181); За роботою точилися розмови про полювання. Розповідали різні мисливські пригоди, пережиті в минулому або чуті від батьків, дідів та односельців (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 214); Тихо працював мотор, і звук його сповнював душу якоюсь давно не чутою радістю (Леонід Первомайський, Опов., 1970, 25); // у знач. ім. чуте, того, сер. Те, що хто-небудь чув. Удова слуха, часочком сама що-небудь промовить про бачене, про чуте (Марко Вовчок, I, 1955, 314).

Як правильно писати та вживати слово – ЧУ́ТИЙ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ЧУ́ТИЙ Том 11 — Стор. 386. – словник української мови

Українська мова словник слово «ЧУ́ТИЙ» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).