ДУХ як правильно написати та сказати

ДУХ

ДУХ, чол.

1. род. у, тільки одн. Психічні здібності, свідомість, мислення. Досягнення людського духу;

// У матеріалістичній філософії і психології — мислення, свідомість як особлива властивість високоорганізованої матерії, вищий продукт її. Матеріалізм бере природу за первинне, дух — за вторинне, на перше місце ставить буття, на друге — мислення (Ленін, 14, 1949, 83);

// В ідеалістичній філософії — нематеріальне начало, яке лежить ніби в основі всіх речей і явищ і є первинним щодо матерії. Абсолютний дух.

2. род. у, тільки одн. Внутрішній стан, моральна сила людини, колективу. Випрямлений, зміцнілий духом, увійшов Начко до редакційного бюро (Іван Франко, VI, 1951, 258); В армії ширився снайперський рух, Це гріло солдатів, підносило дух… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 223).

Занепадати (занепасти, падати, упасти і т. ін.) духом — втрачати бадьорість, надію на щось, зневірятися в можливості чого-небудь. З якогось часу похнюпив [батько] голову, примовк, занепав духом (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 130); — Не падайте духом, — по-товариському сказав лейтенант до Павла (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 14); Зводити (звести) дух див. зводити; Набиратися (набратися) духу — набиратися сміливості, рішучості; наважуватися. В листах він розповідав усе те, чого не набрався духу сказати у вічі (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 9); Не в дусі — у поганому настрої. Він [Врангель] був у ці дні не в дусі, взивав себе і всіх батраками Антанти (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 635); Не стає (не стане, не вистачає, не вистачить і т. ін.) духу — про брак сміливості, рішучості, мужності. Шкода йому було свого безталанного товариства.. А сказати їм Галину правду — не ставало духу, сили (Панас Мирний, II, 1954, 253);

Підносити (піднімати) дух — надихати, запалювати, підбадьорювати кого-небудь. Переконання в справедливості війни, усвідомлення необхідності пожертвувати своїм життям для блага своїх братів підносить дух солдатів.. (Ленін, Зі, 1951, 111); Тепер уже не жевріла в душі [Чіпки] надія, не піднімала вгору його духу (Панас Мирний, II, 1954, 154); У дусі — у доброму настрої. Чуючи скромні і дрібні жадання робітницькі, він в дусі починав уже сміятися з робітників (Іван Франко, V, 1951, 435).

3. род. у, тільки одн. Загальний внутрішній зміст і напрям, основний характер чого-небудь. Ви боїтесь, що я не піду разом з духом часу, а зостануся позаду, — не думаю я сього (Леся Українка, V, 1956, 92); Творча діяльність наша хай буде пройнята одним духом — духом боротьби за комунізм! (Вітчизна, 5, 1956, 15);

// Суть, істинний смисл; зміст чого-небудь. Зоставалося єдино можливим перекладати не букву, а дух першотвору (Леся Українка, IV, 1954, 273); Не вловив і не розумів [І. Франко] самого духу роману [«Война и мир»] (Радянське літературознавство, 3, 1957, 48);

// Який-небудь елемент, що визначає поведінку, характер, напрям думок і т. ін. Дух охайності, чепуріння опанував її цілком — і вона товклась по цілих днях (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 29); Більше дід не сказав ні слова, але Костя відтоді почав мучити дух цікавості й якогось неспокою (Олесь Донченко, I, 1956, 57).

У дусі чого — у певному напрямку. В центрі ідеологічної роботи має стояти виховання трудящих у дусі високої політичної свідомості і комуністичного ставлення до праці (Резолюція XXIII з’їзду КПРС.., 1966, 22); У цьому (такому) ж дусі — так само; таке ж саме. Третій тиждень небо в завірюсі Надає на землю степову. І під небом цим, у цьому ж дусі Третій тиждень, Любко, я живу (Леонід Первомайський, I, 1958, 169); — Гей, Шевченко! Марш до канцелярії! Писар Лаврентьев кличе. Бігом! — Такі виклики взагалі не віщували нічого доброго: або гауптвахту, або позачерговий наряд, або ще щось в такому ж дусі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 140).

4. род. а. За міфологічними і релігійними уявленнями — добра або зла безплотна, надприродна істота, що бере участь у житті природи і людини. Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік.. Се був веселий Чугайстир, добрий лісовий дух (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 348); Ненці вірили, що їх шамани через священні танці й співи можуть викликати духів, лікувати хворих і передбачати майбутнє (Історія СРСР, I, 1956, 64); * У порівняннях. Схилилась вона над Іваном Тимофійовичем, як добрий дух (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 178).

Злий (нечистий, лихий і т. ін.) дух; Дух тьми — за релігійними уявленнями — надприродна істота, що втілює в собі зло; сатана, чорт. [Жірондист:] Якби я вірив у лихого духа, я думав би, що то сам сатана подав мені оту фатальну раду (Леся Українка, II, 1951, 179); Забобонному татаринові здавалося, ніби то відьма накликає на нього духів тьми (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 181); Святий дух — за християнським віровченням — третя особа святої трійці. Вони нагадали один одному найменшу вину, гріхи проти духа святого (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 305); * У порівняннях. Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає, Святим духом серед ночі Понад ним витає (Тарас Шевченко, I, 1951, 85).

5. род. а, тільки одн. За релігійними уявленнями — безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя і відрізняє від тварини; душа. Не нарадується було дух у Олексія, як узяв свою Галочку з монастиря (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 313); Поки була жива Миколина мати, Нимидора ніби почувала його дух у хаті (Нечуй-Левицький, II, 1956, 244).

♦ Випустити дух (з запереч. не духу): а) убити кого-небудь. Лигар ударом макогона Дух випустив із Емфіона і сам навіки зуби стяв (Іван Котляревський, I, 1952, 236); б) умерти, загинути. І все кортить [Параскіці] зробити щось лихе, погане. Наприклад: полетіти до Прохіри, сісти на її корову,.. нестись.. в скаженій гонитві, аж поки.. худоба не випустить з себе духу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 278); Віддати богу дух (духа) — умерти. Його жінка віддала богу духа в тій самій хвилі, коли виносили з хати її сердешного Михайлика (Іван Франко, I, 1955, 138); Дух вийшов (вискочив) з кого, у кого — умер, загинув хтось. Як гепнеться медвідь мій — бух! Тут з нього зараз вийшов дух (Іван Франко, XIII, 1954, 266); Я б п’ятьох бояр підняв та об землю вдарив, щоб дух у них вискочив (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 12); Дух спустити; Пуститися духу — умерти. — Ой, лишенько… умираю! — скрикнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний, II, 1954, 292); Схватив його за, чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент і духу тут пустивсь (Іван Котляревський, I, 1952, 229); На духу, заст. — на сповіді. Ото, думаю я, піду ж я, одговіюсь та розкажу на духу попові про ті чари (Нечуй-Левицький, III, 1956, 254); * У порівняннях. Мирон смикнув брата за полу: ну, чого признаватися, мов на духу (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 12); Ні (й) духа — абсолютно нікого нема, пусто. Двері порозчиняні, одежа.. порозкидана, скриня одчинена й каганець горить, а в хаті — ні духа (Степан Васильченко, I, 1959, 308); Ні (і) сном ні (і) духом не знати (не відати і т. ін.) — зовсім не знати чого-небудь або про щось. Він і сном і духом не знає, як воно [крадене] опинилось у його кишені… (Панас Мирний, II, 1954, 159); Остап ні сном ні духом не відав, яке лихо на нього чигає (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 76).

6. род. у, тільки одн., розм. Процес удихання й видихання повітря (перев. в сталих словосполученнях); дихання. А Стецько й справді мов умирав; дух йому перехопило, горло стиснуло (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 52); Гнат важко переводив дух, підходив до вікна, під котрим спала Настя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 24); Вустимко стежить, затаївши дух, за дідовою рукою (Іван Багмут, Опов., 1959, 11); Від швидкої їзди дух забило Рубінові (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 9).

♦ У дух — швидко, миттю. [Килина:] Якби хто перевесла крутив, то я б у дух сю нивку вижала (Леся Українка, III, 1952, 235); Що (скільки) є (було) духу; З усього (тільки) духу — з усієї сили, скільки вистачає сили. А кіт що є духу нявчить (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 193); — Біжу, скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудкіше біжу (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 31); Ларченко вскочив у санчата та, тільки духу, попер у Піски (Панас Мирний, II, 1954, 198).

7. род. у, тільки одн., розм. Те саме, що повітря. Хвилина — і стану я жертвою моря, Без духу поляжу на дні… (Павло Грабовський, I, 1959, 58); Дарку сперли якісь болі під грудьми і вона мусить схопити духу (Ірина Вільде, Б’є восьма, 1945, 169);

// Тепле, нагріте повітря. У хаті тепло: від печі йде дух, розходиться по всіх закутках (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109); Світило сонце, теплий дух ішов від асфальту (Петро Панч, Ерік.., 1950, 51).

♦ Важким духом дихати — непривітно, неприхильно ставитися до кого-небудь; сердитися. Знов Пилипиха робилася похмурніша — важким духом стала дихати вона на зятя (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Одним духом дихати — бути пройнятим однаковим настроєм, мати однакові з ким-небудь наміри. Вони одним духом дишуть. Учора контору обікрадено (Панас Мирний, IV, 1955, 195).

8. род. у, тільки одн., розм. Те саме, що запах; аромат. Дух свіжої мамалиги приємно полоскотав йому нюх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 237); Над Асканією пливе дух розквітлих персидських бузків (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 87); * Образно. На мене повіяло духом весни (Нечуй-Левицький, III, 1956, 36).

♦ Боятися духу кого — дуже боятися кого-небудь, відчувати сильний страх перед ким-небудь. Хоч у душі й проклинали [учні] Максима, а проте слухали — духу його боялися… (Панас Мирний, II, 1954, 129); І (й) духу нема (не зосталося, не стало, не чути і т. ін.) — про відсутність кого-небудь, про брак чого-небудь. Ведуть (некрутів) снідати каші з салом, а того сала — і духу нема (Панас Мирний, II, 1954, 121); Тим часом Бурко прибіг до липи, шукає, нюхає, порпає — нема ані каменя, ані глини, а ковбаси й духу не чути (Іван Франко, IV, 1950, 83); Щоб [і] духу не було; Щоб [і] дух не пах (не смердів) — настійна вимога до кого-небудь зникнути, перестати бувати десь. — А вам чого? — батько визвірився на натовп довкола. — Марш! Щоб і духу вашого тут не було! (Юрій Смолич, II, 1958, 59); — Вон, с[учий] с[ину]! щоб ваш дух не смердів коло мого двору! — кричить Чіпка [Лушні] на все горло (Панас Мирний, II, 1954, 205).

♦ Дати (задати, завдавати, завдати) духу кому — побити, покарати кого-небудь, заподіяти неприємності комусь. Низ тут товаришу сказав: — Приляж к землі ти для підслуху, А я задам Рутульцям духу (Іван Котляревський, I, 1952, 225); Ні слуху, ні духу — нема ніякої звістки. Щонеділі пекла пиріжки з сиром та збирала вершки, а від Сави ні слуху, ні духу (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 50).