ФЛЕ́КСІЯ

ФЛЕ́КСІЯ, ї, жін., лінгв. Спосіб утворення граматичних форм слів шляхом зміни їхніх закінчень або звуків основи; змінне при відмінюванні або дієвідмінюванні закінчення слова. Двоскладові прикметники на -кий, -ка, -ке мають звичайно наголос на флексії (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 497); З XIV ст. заявляють про себе вже цілком недвозначно риси специфічно української флексії (Питання походження української мови, 1956, 42); Флексія — термін, який широко вживається в мовознавчій літературі з таким же значенням, як і термін закінчення (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 203). ▲ Внутрішня флексія; Флексія основи — зміна звуків у корені (основі) слова, яка служить для утворення граматичних форм; звук, звуки, що зазнали таких змін; Нульова флексія див. нульовий.

Як правильно писати та вживати слово – ФЛЕ́КСІЯ

Джерело – словник СУМ – ФЛЕ́КСІЯ Том 10 — Стор. 606.

Тлумачення та значення слова «ФЛЕ́КСІЯ» згідно Академічного 11 томного словника Української мови (1970-1980 років).