1.    
  2.     ІНКВІЗИ́ТОР

ІНКВІЗИ́ТОР

ІНКВІЗИ́ТОР, а, чол.

1. іст. Суддя або член суду інквізиції. [Долорес:] Він, у вигнання їдучи, підмовив щонайсвятішу абатису, внуку самого інквізитора (Леся Українка, III, 1952, 333); У Івана тоді лишилось таке почуття, наче він вирвався з камери інквізитора, де його випробували на міцність віри (Петро Колесник, Терен.., 1959, 177); Джордано Бруно спалили на вогнищі інквізитори (Натан Рибак, Час, 1960, 480).

2. перен. Той, хто навмисно завдає кому-небудь великих страждань; дуже жорстока людина, мучитель. Головний інквізитор загнаних у Німеччину іноземних робітників, головний директор середньовічних ринків живої людської сили — Фріц Заукель (Юрій Смолич, Після війни, 1947, 23).

Як правильно писати та вживати слово – ІНКВІЗИ́ТОР – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ІНКВІЗИ́ТОР Том 4 — Стор. 30. – словник української мови

Українська мова словник слово «ІНКВІЗИ́ТОР» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

ІНКВІЗИ́ТОР

28.08.2018

Написати коментар