ІРЖА́ННЯ

ІРЖА́ННЯ, рідше РЖА́ННЯ, я, сер.

1. Крик коня. Тут ржання кінське з тупотнею. Там.. гомін з стукотнею (Іван Котляревський, I, 1952, 233); Знадвору долітало іржання коней, яких конюхи гнали на пашу (Іван Франко, I, 1955, 66); З вечірньою зорею спускали з конов’язі лошат, і вони з веселим заливчастим іржанням мчали до своїх маток (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 119).

2. перен., зневажл. Голосний, нестримний, різкий сміх, регіт. З веселою розмовою тихо посувалась юрма з гори в долину, коли з юрми враз розлягся характерний не то крик, не то іржання: — І-го-гоо!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236); Вони [хлопці] вибігають на шлях і, намагаючись якомога більше здіймати куряви, з іржанням гасають по дорозі (Іван Багмут, Опов., 1959, 11).

Як правильно писати та вживати слово – ІРЖА́ННЯ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ІРЖА́ННЯ Том 4 — Стор. 46. – словник української мови

Українська мова словник слово «ІРЖА́ННЯ» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).