ІСКРИ́СТИЙ

ІСКРИ́СТИЙ, а, е.

1. Який сяє іскрами (у 1, 2 знач.); блискучий. Сонце стояло якраз над головою і наче огнем пекло, таке було іскристе (Панас Мирний, I, 1954, 261); Хвиля іскриста Грає вільно по синьому морі (Леся Українка, I, 1951, 17); Великі, іскристі, як вугіль, очі нерухомо світились на нього з-під краю шинелі (Олесь Гончар, I, 1954, 150);

//  Пінявий, пінистий, шумливий. Впала [скорбна істота] до ніг мені з мольбою, але перешкоджає слухати дзвону кришталевих бокалів, шипіння іскристого напою (Гнат Хоткевич, I, 1966, 133); Говорилися промови, і іскристе вино виривало корки з пляшок (Вадим Собко, Граніт, 1937, 150).

2. перен. Яскравий, виразистий. Іскристий народний гумор, влучний дотеп.. надали творові [«Енеїді»] Котляревського національного українського забарвлення (Історія української літератури, I, 1954, 145); Посміхнулася Катерина своєю іскристою білозубою посмішкою (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 47).

Значення слова – ІСКРИ́СТИЙ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – ІСКРИ́СТИЙ Том 4 — Стор. 48. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «ІСКРИ́СТИЙ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).