І́ЖИЦЯ

І́ЖИЦЯ, і, жін. Назва останньої літери (У) церковнослов’янської й старої російської абетки, що позначала звук «і». Він [учитель] учив читать, писать Через іжицю і ять (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 36); * У порівняннях. Балабуха осміхнувся. В його рот розтягся, а по обидва боки рота з’явились по два пружки, неначе по дві іжиці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 19). ♦ Прописати іжицю кому, заст. — зробити суворе зауваження, вилаяти, відшмагати. Треба б йому іжицю прописать (Номис, 1864, № 13637).

Значення слова – І́ЖИЦЯ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – І́ЖИЦЯ Том 4 — Стор. 13. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «І́ЖИЦЯ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).