ЇДА́

ЇДА́, и, жін.

1. Дія за значенням їсти 1. Жвавій Прісьці обридла така повільна їда (Леся Українка, III, 1952, 667); Марусяк саме в сю хвилю їв щось. Ґаздині ніяково було перебивати їду (Гнат Хоткевич, II, 1966, 194); — Щось апетиту нема. — А ти їж: апетит, приходить під час їди (Андрій Головко, I, 1957, 459).

2. розм., рідко. Те саме, що їжа 1. — А вареники — се ж найкраща їда! — додав він (Панас Мирний, IV, 1955, 364); — Сіно перетоптали за зиму, а з житньої соломи що за їда? Даємо коровам, так що ж із неї за користь? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 112).

Як правильно писати та вживати слово – ЇДА́ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ЇДА́ Том 4 — Стор. 58. – словник української мови

Українська мова словник слово «ЇДА́» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).