1.    
  2.     ЮГА́

ЮГА́

ЮГА́, и, жін.

1. Те саме, що імла. Палке небо, жовтувата Недвижима пилюга. Млява спека й тьмянувата, Де не глянеш, скрізь юга (Іван Манжура, Тв., 1955, 72); Сонце.. витріщилося зверху.. Понад озером закурилася легенька синяста юга (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 115); Навкруги весь степ як у тумані од юги (Андрій Головко, II, 1957, 224).

2. Снігова буря; завірюха, хурделиця. А все як давнє спогадаю, То воскресає і воно: Та люта ніч, юга холодна… (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 94);

//  Сніг, що переноситься низовим вітром. Вітер шаленів. Він люто здував з горбів суху, колючу югу, болісно бив нею в обличчя, сипав під ноги (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 342).

Значення слова – ЮГА́ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – ЮГА́ Том 11 — Стор. 612. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «ЮГА́» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

ЮГА́

21.09.2018

Написати коментар