1.    
  2.     ЮРОДИ́ВИЙ

ЮРОДИ́ВИЙ

ЮРОДИ́ВИЙ, а, е.

1. Психічно хворий; божевільний. Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Тарас Шевченко, I, 1963, 329); — Добре, — сказав старий, — я бачу, що з тобою нічого не зробиш, ти якийсь святий чи, може, трохи юродивий (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 119);

//  у знач. ім. юродивий, вого, чол.; юродива, вої, жін. Психічно хвора, божевільна людина. Загледівши Мурашка, юродивий впився в нього злим, розпаленим поглядом (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 282).

2. у знач. ім. юродивий, вого, чол.; юродива, вої, жін. У марновірних, релігійних людей — жебрак, божевільний, що має дар віщуна. По один бік диякона стояв.. юродивий, спустивши з одного плеча червону хламиду (Нечуй-Левицький, III, 1956, 24).

Значення слова – ЮРОДИ́ВИЙ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – ЮРОДИ́ВИЙ Том 11 — Стор. 616. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «ЮРОДИ́ВИЙ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

ЮРОДИ́ВИЙ

14.10.2017

Написати коментар