1.    
  2.     КЛЕ́ЧАННЯ

КЛЕ́ЧАННЯ

КЛЕ́ЧАННЯ, я, сер.

1. етн. Відрубані гілки з листям, якими на зелені свята прикрашають хату, двір. Діждалися у Уквітчали [батько і Ярина] хату І любистком, і клечанням (Тарас Шевченко, I, 1951, 284); — Це ж сьогодні зеленанеділя, — промовив Данько, замріявшись. — Скільки того клечання понатягають хлопці з лісу!.. (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 236);  * У порівняннях. Немов клечанням у листям тютюновим Заквітчані всі хати і двори (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 174).

2. поет. Зелена рослинність, зелень. Земля вдягла рясне у брання у В клечанні села й городи (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 123).

Як правильно писати та вживати слово – КЛЕ́ЧАННЯ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – КЛЕ́ЧАННЯ Том 4 — Стор. 181. – словник української мови

Українська мова словник слово «КЛЕ́ЧАННЯ» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

КЛЕ́ЧАННЯ

30.06.2018

Написати коментар