ЛУНКИ́Й

ЛУНКИ́Й, а, е.

1. Який голосно і чітко звучить; дзвінкий. Вдалині гримнув рушничний постріл.. Лункий звук перевернув щось у думках старого (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 128);

//  Здатний голосно звучати. Грають оркестри лункі (Павло Тичина, I, 1957, 73); Це ж новочасні миру голуби — Оці лункі, стрімкі аероплани (Максим Рильський, III, 1961, 223);  * Образно. В глибині життя народного можна почути лункі кроки слави поета, які не згаснуть ніколи, як ніколи не перестане жить народ (Михайло Чабанівський, Шляхами.., 1961, 9).

2. Який добре відбиває, посилює звук, має сильний резонанс. Як бомба розірвалась у класі; по лунких коридорах гучним реготом одгукнулися стіни (Степан Васильченко, I, 1959, 245); Павло стукає у двері помаленьку, а вони вже гудуть у лунких сінях, мов порожня діжка (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 131); Небо було чисте, зоряне, ніч тиха, а повітря таке прозоре й лунке, що кожен звук, кожен рип снігу під чобітьми відлунював десь аж по той бік широкого ставу (Петро Козланюк, Блискавка, 1962, 285).

Значення слова – ЛУНКИ́Й – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – ЛУНКИ́Й Том 4 — Стор. 555. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «ЛУНКИ́Й» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).