МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ

МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, івця, чол. Те саме, що мандрівник. [Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу зоставляють, щоб який мандрівець погодувався… (Марко Кропивницький, III, 1959, 89); Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини… (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 9); Ллє й навкруг — не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (Микола Бажан, Роки, 1957, 270).

Значення слова – МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ Том 4 — Стор. 617. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).