1.    
  2.     ОСЬ

ОСЬ

ОСЬ, част.

1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь на близькій відстані (часто супроводжуються жестом). За вікном чутно голос Милевського: «Дозвольте спитати, чи тут живе m-lle Гощинська?» Жіночий голос відповідає: — Тут, ось її двері (Леся Українка, II, 1951, 71); Але повернімось до гармати. Ось вона. Розміри її, справді, скромні (Олександр Довженко, I, 1958, 52); — Ось цей хлопець, — показав [учитель] на Романа, — іде до вас шукати роботи (Михайло Стельмах, I, 1962, 255); — Ось наше «Л», — сказав Чернишеві Козаков на велику літеру, що її хтось розгонисто накреслив вуглиною (Олесь Гончар, III, 1959, 10);

//  Уживається при вказуванні на предмет, який кому-небудь передають або пропонують. — Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть все, що маю… все… та не кидайте нас … ось нате… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 370); [Молодий комонник (кличе кивком руки хлопця з кухлем):] Ось вино з водою, пані (Леся Українка, II, 1951, 511); — Обшукали ж його? — Обшукали, знайшли ось, — Филька витяг із кишені й подав якісь папери (Андрій Головко, II, 1957, 160).

2. вказ. Уживається в описах, розповідях при вказуванні на який-небудь факт, подію, явище і т. ін., на послідовність їх протікання в часі тощо (часто з повторенням). Ось приходить і другий підпасич — Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ (Панас Мирний, I, 1949, 149); Ось читають, як він забив Олександру, яка завширшки була рана на голові, що казав Гнат на слідстві… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 76); Ось вривається Володимир у хмари, ось виринає, знову і знов пірнає і валиться в повітряну яму (Олександр Довженко, I, 1958, 111);

//  Уживається при виділенні як типового окремого предмета, факту, події і т. ін. Читаючи їх [вірші І. Франка], не знаєш, кому оддати, перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові.. Ось один з тих віршів (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 41); Пушкінські твори залетіли, як ластівки, у всі трудівницькі хати. Ось кілька виписок із районної газети «Колгоспник Бородянщини» (Максим Рильський, X, 1962, 19); — Іноді, коли це дуже потрібно, ми уміємо й гуртом працювати.. Ось, скажімо, — хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, — «толокою» (Андрій Головко, II, 1957, 501);

//  Уживається перед логічно наголошуваними словами для підсилення, виділення їх. — Я не славословлю тебе, моя стара хата.. Ніхто не дорікне мені, що я вихваляв тебе чи ось плачу за тобою тяжко.. Я прощаюся з тобою (Олександр Довженко, I, 1958, 325); — Ось ти кажеш, Мартинов, зненависть… А по-моєму, не лише зненависть, а й любов рухає армії вперед.. Насамперед любов! (Олесь Гончар, III, 1959, 318).

3. підсил. У сполуч. із займ. та займенниковими присл. уживається для підсилення, уточнення їх змісту або зосередження уваги на дальшому повідомленні. А тепер осталось Ось що робить. Ти на літі, І Ярина зріс. Треба буде людей шукать Та що-небудь діять (Тарас Шевченко, II, 1963, 331); Дуже мені прикро, що я не можу.. описати Вам більш, докладно свій політичний процес. А то ось чому: я.. не можу вважати себе особою недотикальною [недоторканною] (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 292); А я у гай ходила по квітку ось яку (Павло Тичина, I, 1946, 57);

//  Уживається в емоційно забарвлених реченнях для підсилення якісної або кількісної характеристики кого-, чого-небудь. — Хай Бондарівна відступиться з своєю плахтою, а то, дивись, розпустить гриви і походжає по селу, — ось мов я яка! (Панас Мирний, I, 1954, 156); [Один із селян:] Я ж казав, що ця людина мені ніби по знаку!.. Аж це ось хто! (Марко Кропивницький, I, 1958, 113); — Армію! Червону Армію треба! — сказав Щорс.. — Ось таку армію ми разом з вами й починаємо організовувати (Олександр Довженко, I, 1958, 138); Ясногорська, захоплена його мужнім вчинком.., усміхаючись, зазирає.. в очі: «Так ось який ти, Маковею!.. Ти, виходить, герой!» (Олесь Гончар, III, 1959, 408).

4. вказ. Уживається при уточненні, конкретизації різних обставин дії. І ти для того товчешся по ранках, не спиш.., щоб зазирнути в ті очі, що, може, ще бачать образ святого, до якого ось тільки молились… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 252); Біля зарослого кущами верболозу узбережжя помітили багато слідів і вистріляні патрони. — Ось тут бандити стріляли в сердегу, — зітхнув Свирид Яковлевич (Михайло Стельмах, II, 1962, 215); І Хорли, і перший.. штурм Перекопу, і кримський рейд — все то була тільки пристрілка перед незрівнянно тяжчими боями, які ось тепер почались (Олесь Гончар, II, 1959, 422);

//  Уживається при вказуванні на раптовість, несподіваність якої-небудь дії. Оце одного разу дуже він далеко зайшов у своїй такій журбоньці, коли ж ось шурхнуло — наче птиця пурхнула (Марко Вовчок, I, 1955, 328);

//  Уживається в знач. скоро, незабаром. Вичунявши, вона все дожидала господині, що ось же над’їде і візьме її з собою (Панас Мирний, III, 1954, 20); Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (Андрій Головко, II, 1957, 179);

//  Уживається в знач. тут, у цьому місці. — Я ось, дядьку… осьдечки! — заливаючись сміхом, обізвавсь Карпо (Панас Мирний, I, 1954, 273); — Ось я! — і перед Остапом зачорніла велика, як на доброго мужика, постать (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 337).

5. вказ. Уживається при уточненні якого-небудь факту, при висловленні підсумку до сказаного. В усім тілі розгніздилася якась всемогутня втома. Ось коли почув [Марусяк], що зробив, власне кажучи, те, чого не в силі був би витримати ніхто, окрім гуцула (Гнат Хоткевич, II, 1966, 108); — Ось у який час подали ми, товариші, руку на братство, на товариство (Олександр Довженко, I, 1958, 258); Гуде, палає за горою… Так не було іще ніде. Ось так же син мій десь до бою в вечірнім промені іде (Володимир Сосюра, II, 1958, 260); Ось так враз, в один вечір вона мовби стала повнолітня (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 147);

//  Уживається при вказуванні на який-небудь наслідок. — Я прожила веселий вік молодий з ним тихо та любо, і ось довелось на старості літях [літ] осиротіти! (Марко Вовчок, I, 1955, 49); Він стілько раз обривав Параску, і вона кожен раз хоч з трудом, а змовчувала. Все те таїлось на душі, гнітило… Ось воно і прорвалося (Панас Мирний, IV, 1955, 50); Вона тут бавилась і лялю тримала в рученьках своїх. І ось лежить… І серце з жалю у грудях стислося моїх… (Володимир Сосюра, II, 1958, 287).

6. вказ. Уживається при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване у знач. нарешті. Ось ми й виїхали на толоку (Іван Франко, IV, 1950, 326); І ось з’являється людина, з’являється талант — жива душа народна, — і як міст через безодню перекидає веселку поезії і єднає обидва береги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 247); Перед нами снігом занесений степ, села, хутори… Ось і шлях знайомий, снігом заметений (Андрій Головко, I, 1957, 64).

 Аж ось: а) коли раптом; несподівано. Сіли за вечерю, аж ось ізнов іде Кирило Тур (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 95); Кілька день збирався обписати Вам, та все ставало щось на перешкоді.. Аж ось сам занедужав і через те маю вільніший час (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 255); В сірій димній сутіні біжать в атаку солдати кайзера.. Аж ось міняється вітер. Серед диму, що повернув насупроти, зупинився німецький солдат (Олександр Довженко, I, 1958, 35); б) нарешті. Аж ось і церква показалася, чорніє у сірому мороці ночі; кругом неї тихо-сумно (Панас Мирний, III, 1954, 44); Йшли так з півгодини. Аж ось скінчились очеретяні тини, лишилась ззаду остання хата над глинищем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 205).

7. підсил. Уживається з дієсловами наказового способу при висловленні спонукання, заохочення, для пом’якшення наказу, щоб привернути увагу співрозмовника і т. ін. Ось слухай же, що то роблять Заздрощі на світі І ненатля голодная (Тарас Шевченко, II, 1953, 51); Ануте, діти, ось сідайте! Я загадку за хвіст піймав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 189); — Ось гляньте, які молодці! На Січ їх скоро пошлю! — радів підпилий Бульба, показуючи Товкачеві та іншій старшині Остапа і Андрія (Олександр Довженко, I, 1958, 220);

//  Уживається при висловленні перестороги, попередження, погрози і т. ін. — А ви що? Мужики! ..Да ми вас, вражих дітей, батогами! Ось нехай лиш рушать раду — ми вас повернемо в земляну роботу! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 157); Аби поворушились [діти], аби словечко між собою зговорили, зараз пани й гримнуть: — Що там за гомін! Ось я навчу вас тихо сидіти! (Марко Вовчок, I, 1955, 28); — Тебе добудишся! Менше б по вулиці тинявся. Ось ми пропишемо Федотові, як ти тут розпарубкувався та розволочився (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8);

//  Уживається при висловленні якої-небудь обіцянки, при передбаченні чогось і т. ін. Коли було побачить [Тихон], що чоловік без посудини йде в шинок.., то Тихон і скаже.. — Ось побачите, що отсе сам ходить, а далі і усю худобу переносить (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 123); — Шкода журитись, молодичко! Журбою поля не перейдеш! Ось я тобі службу нараджу (Марко Вовчок, I, 1955, 9); — Цить, цить, не плач, ось я дам грушку, цить! (Леся Українка, III, 1952, 639).

Ось [воно] що; Ось [воно] як (якечки) — уживається при констатації якого-небудь факту, супроводжуваній подивом, захопленням чи іронією. — Оксано, Оксано! — Ледве вимовив Ярема, Та й упав додолу. — Еге! Ось що… Шкода хлопця (Тарас Шевченко, I, 1963, 110); Чоловік роззявив від подиву рота і стояв так кілька секунд, потім.. блаженно закректав і.. сказав Дорошеві: — Ось воно якечки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 111).

Як правильно писати та вживати слово – ОСЬ

Джерело – словник СУМ – ОСЬ Том 5 — Стор. 796.

Тлумачення та значення слова «ОСЬ» згідно Академічного 11 томного словника Української мови (1970-1980 років).

ОСЬ

01.09.2016

Написати коментар