1.    
  2.     ПРИЗНА́КА

ПРИЗНА́КА

ПРИЗНА́КА, и, жін., розм.

1. Те саме, що ознака. Ростом середня [пані], може, навіть занадто утла, зовсім не визначалася повними й круглими формами тіла, які є так часто признакою білявок (Лесь Мартович, Тв., 1954, 255); — За цим дипломатом, — сказав таємничо Гороваха, — примітив я деякі признаки (Семен Скляренко, М. Щорс, 1938, 52); [Храпко:] А чи й признаки які будуть, — хто скаже на старого? Он вона сама плеще: старий! старий! старий!.. Старий, та молоде задає! (Панас Мирний, V, 1955, 141); Осюди ж то мої братики кінні пробігали, Терновії віття в тернові стинали. А мені, меншому брату, пішому-пішапиці, В признаку кидали (Думи та історичні пісні, 1941, 87); [Юда:] Той поцілунок зовсім холодний був — я ж мусив якось признаку дать, котрого з гурту брати (Леся Українка, III, 1952, 143).

2. Те, що нагадує про кого-, що-небудь. — Вже давно його й слід щез, і признаки не зосталось, — додав Павлусь (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 237); Пішла Єлена до баби. Понесла признаку — сорочку стару Олексину. Баба почала шепотіти, вертіла ту сорочку довго, а потім об’явила: — Вроки! А наврочила білєва [білява] молодиця (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 10).

Як правильно писати та вживати слово – ПРИЗНА́КА

Джерело – словник СУМ – ПРИЗНА́КА Том 7 — Стор. 618.

Тлумачення та значення слова «ПРИЗНА́КА» згідно Академічного 11 томного словника Української мови (1970-1980 років).

ПРИЗНА́КА

31.05.2017

Написати коментар