1.    
  2.     РИП

РИП

РИП 1, у, чол. Різкий звук, що виникає від тертя предмета або його частин чи деталей об щось інше. Почувся брязкіт шпор, рип чобіт (Панас Мирний, I, 1954, 353); Сьогодні, перед світанком, Андрія розбудив рип сінешніх дверей (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 146); // Звук, який видають деркачі, снігурі та деякі інші птахи; // Різкий, неприємний звук у голосі людини. За одним рипом — водночас, заразом. — Посидів би ще, Михею. — Ганна чекає.. — То й ми за одним рипом. — Мирон теж встає (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 100); З рипом — з труднощами, через силу. Інші дівчата входили в життя майстерні з скрипом, рипом, часто з сльозами й наріканнями (Іван Сенченко, Опов., 1959, 82); На рипу (рипах) — який при користуванні рипить. Василь уже сам, не питаючись нікого, заказав шевцеві чоботи, щоб і на одну ногу, і на рипу, і на високих підборах (Панас Мирний, IV, 1955, 117); А в Гната — сідло на рипах, кінь, як звір (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 331).

РИП 2, РИП-РИП, виг.

1. Звуконаслідування, що відтворює різкий звук від тертя чогось об що-небудь. Аж ось… рип! .. хтось увійшов у хату… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 164); — Зараз дійдемо до великого каменя, повернем до лісу, — говорить Марія і прислухається. «Рип-рип» — доганяє нас рипіння солдатських чобіт (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 184).

2. розм. Уживається як присудок за знач. рипнути. То було ніколи й не загляне в нашу хату..; а це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешніми дверима! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 19); — Коли це ворота рип: заїжджають до двору черкеси в шапках (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 372).

Значення слова – РИП – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – РИП Том 8 — Стор. 537. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «РИП» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

РИП

15.10.2018

Написати коментар