ЩЕНЯ́

ЩЕНЯ́, яти, сер.

1. Маля собаки, а також вовчиці, лисиці і т. ін. На канапі з пов’язкою на голові напівлежить пані Люба, грається з щенятами (Степан Васильченко, III, 1960, 193); На хаті в гнізді клекоче лелека, а на призьбі сидить босоноге дитинча, бавиться з щеням і щось говорить само з собою (Михайло Стельмах, II, 1962, 287);  * У порівняннях. Я собі звернулось, Щеня мов під тином, — звичайне, мале, То й перелякалось (Тарас Шевченко, II, 1963, 255); З розгону напливає берег. Човен м’яко, ніби щеня, ткнувся в нього носом (Михайло Стельмах, II, 1962, 57).

♦ Зінське щеня див. зінський.

2. перен., лайл. Про дітей (перев. неслухняних). А щоб ти не діждало, щеня суче! Та ще за нього бійку та сварку чини в хаті! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 438); — Ти чого підслухуєш, щеня? — і Віра люто шарпає за плечі необачного Славка (Яків Качура, II, 1958, 20); Мартин Прокопович давай лаяти сина — отаке щеня і сміє на батька налітати (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 122).

3. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина; молокосос. Обличчя товстого Оникія наливається кров’ю. Він спиняє на Вустимкові важкий погляд і хрипло каже: — Щеня! Ти на кого сказав так? (Іван Багмут, Опов., 1959, 12); Поручик, грюкнувши дверима, вийшов з вітальні. — Щеня! — злісно кинув услід Грижбовський (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 97).

Значення слова – ЩЕНЯ́ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – ЩЕНЯ́ Том 11 — Стор. 581. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «ЩЕНЯ́» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).