1.    
  2.     ЩУ́КА

ЩУ́КА

ЩУ́КА, и, жін. Хижа прісноводна промислова риба, що має видовжене тіло із сплющеною зверху витягнутою головою. Щука-риба в воді по волі гуляє, А я стою та думаю, що пари не маю (Павло Чубинський, V, 1874, 2); Вдарю бовтом раз і вдруге, Сонну рибу сполохну; Те і діло сак виймаю, Щуку й окуня тягну (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 143); Голодні бурлаки уплітали свіжу щуку, осетрину й білугу на всі заставки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222); Дома нас чекала фарширована щука (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 52); Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 113); * Образно. Гарячі щуки плещуть в хмарі, І в невід ловить їх земля (Михайло Стельмах, Добрий ранок, 1941, 11); * У порівняннях. Карпо, як щука, кидався від його і плавав, показував, як треба пливти (Панас Мирний, I, 1954, 249).

Значення слова – ЩУ́КА – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – ЩУ́КА Том 11 — Стор. 609. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «ЩУ́КА» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

ЩУ́КА

11.10.2018

Написати коментар