1.    
  2.     ШКРЕБТИ

ШКРЕБТИ

ШКРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. шкріб, шкребла, ло; недок.

1. перех. і неперех., чим і без додатка. Те саме, що скребти 1. — Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить, — сказала Кайдашиха (Нечуй-Левицький, II, 1956, 284); — Та, може, то миша шкребе об стіну, — промовила Марта (Нечуй-Левицький, III, 1956, 116); Достиглі колоски сухо шкребли його припале пилом взуття (Михайло Стельмах, I, 1962, 560); Роман.., обернувшись до стіни, неквапом щось шкребе на ній протиркою, наче цвяхом (Олесь Гончар, III, 1959, 154); Крім кухні, була ще інша робота: мили кімнати, шкребли, витирали (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 57); Превелебний, ледве знайшовши, притяг із хижі найбільшого казана й заходився його шкребти та мити (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 411); З задоволенням я милю і шкребу собі голову, вода стає чорною од бруду (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 128); — Рознесуть нас, Тарасе Демидовичу, на зимовій конференції, — шкріб гостре підборіддя Шухновський (Ю. Збан., Малин. дзвін, 1958, 236);  * Образно. Згасає сонця тепла мідь, Роса на трави капає, І вітер сивий, як ведмідь, Шкребе в віконце лапою (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 277).

Луску шкребти з кого, рідко — експлуатувати кого-небудь. Цілий вік з тебе луску шкребли, а ти [Андрій], воле, у плузі йди! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 17).

2. перех. і без додатка, перен., розм. Безперервно турбувати, непокоїти, мучити (про думки, почуття). Досада шкребе.

Коти шкребуть на серці див. кіт; На серці [наче] миші шкребуть див. миша; Шкребе (шкребло) на душі (на серці, задушу, за серце, душу, серце), безос. — про почуття гіркоти, суму, прикрості, незадоволення тощо, які когось охоплюють. Хай досі на душі шкребе, та дружба ж не розпалась (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 80); Напевне, намагався [учень] триматися байдуже, може, навіть бравував, але на серці в нього шкребло (Іван Багмут, Записки.., 1961, 4); Шкребти душу (серце, за душу, за серце) — викликати в когось почуття гіркоти, суму, прикрості, незадоволення і т. ін. Він так бажав Марині добра і щастя, що її успіх окрилював його. Та згодом дрібне самолюбство почало шкребти його душу (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 187); Медаль, яка дісталася Ліні, вислизнула з рук іншого претендента — Лукіїного сина.. Лукію це, видно, шкребе за душу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 136); Михайло відчував у себе всередині якесь неприємне тремтіння.. По всьому тілу пробігав, немов електричний струм, дрібний озноб, шкріб за серце, підгинав коліна (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 248).

Як правильно писати та вживати слово – ШКРЕБТИ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ШКРЕБТИ Том 11 — Стор. 482. – словник української мови

Українська мова словник слово «ШКРЕБТИ» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

ШКРЕБТИ

12.10.2018

Написати коментар