СТРЕМЕ́ННИЙ

СТРЕМЕ́ННИЙ, а, е.

1. Прикм. до стремено 1. Стременні ремені.

2. у знач. ім. стременний, ного, чол., іст. Конюх-слуга, який доглядав за верховими кіньми свого господаря, а також супроводжував його під час полювання. Муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався,.. Стременний думав, що то звір .., І з свори поспускав хортів (Іван Котляревський, I, 1952, 181); Вершники легко скочили з коней і кинули поводи стременним (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 128);

//  У Руській державі XVI—XVII ст. — слуга в боярина або придворний, який відав царськими чи князівськими верховими кіньми та супроводжував царя й князів на урочистих виїздах. Попереду з зв’язаними назад руками йшли Кобза й Остап. Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії (Олекса Стороженко, I, 1957, 375).

Значення слова – СТРЕМЕ́ННИЙ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – СТРЕМЕ́ННИЙ Том 9 — Стор. 762. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «СТРЕМЕ́ННИЙ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).