1.    
  2.     СТРУМУВАТИ

СТРУМУВАТИ

СТРУМУВАТИ, ує, недок.

1. Литися, текти, перев. струменем, вузьким потоком. Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (Максим Рильський, Поеми, 1957, 251); Серед нічної тиші чути, як дзюркотить вода, витікаючи через цямрини криниці, і струмує до річки (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 321); У місцях пошкодження стовбура сік витікає назовні і струмує по корі (Хлібороб України, 1, 1970, 44);  * Образно. — Ось простягну я отак руку, а мені здається, що його [жайворонкова] пісня струмує по моїх пальцях (Олесь Донченко, VI, 1957, 239).

2. Поширюватися в оточуючому просторі, проникати куди-небудь, перев. струменем або струменями (про запахи, світло, повітря і т. ін.). В повітрі струмував п’янкий дух нагрітого чебрецю й сивого полину (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 101); У відчинене широке вікно з саду струмує світло крізь листя дерев (Іван Микитенко, I, 1957, 196); Синій прозорий димок тоненькою цівкою рівно струмує вгору і десь там тане, розчиняється в прозорому повітрі (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 144); З вікна струмував промінь, він упав на голову Люби (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 47); День стояв чистий, кришталево прозорий, з далекою видимістю. Мерехтливе повітря м’яко струмувало, наче підлизуючи своїми рухливими течіями потойбічні висоти, бліндажі, далекі дерева (Олесь Гончар, III, 1959, 391);

//  перен. Звучати плавно, безперервно (про звуки, слова, мову). Огріта співчуттям, вирівнювалась і струмувала мова Дмитра (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 481);

//  перен. Виражати, передавати усім своїм виглядом; випромінювати. Від Тоні струмувала жіночість (Олесь Донченко, II, 1956, 298).

Значення слова – СТРУМУВАТИ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – СТРУМУВАТИ Том 9 — Стор. 792. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «СТРУМУВАТИ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

СТРУМУВАТИ

20.10.2018

Написати коментар