1.    
  2.     СТИНАТИ

СТИНАТИ

СТИНАТИ 1, аю, аєш, недок., СТЯТИ і ЗІТНУТИ, зітну, зітнеш, рідко ЗОТНУТИ, ну, неш, док., перех.

СТИНАТИ 3 див. стенати 2.

1. Ріжучи, відокремлювати що-небудь від чогось (перев. верхню частину); зрізувати. Дорослі з піснями стинають стиглі кетяги [винограду] в коновки та носять до бочки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 191); Улянка гострим .. ножем стинає верхню покришечку, а тоді переверне маківку над мискою, і жодне зернятко в неї не загубиться (Олесь Донченко, IV, 1957, 67); Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем. Лиш тоді відпічнемо [відпочинемо], Як травицю зітнемо (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 72); Знає той колос, стебло і лушпина, Що, як доспіє зерно золоте, Серп їх нещадний зітне і змете (Іван Франко, X, 1954, 59);

//  Те саме, що зрубувати. Сім літ Сокира божа ліс стинала (Тарас Шевченко, II, 1963, 86); Подумав, що відколи живеш [Іване] отут, під лісом, то ще не бачив, щоб жінки самі дуба стинали (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 337); Родим метнувся в перелісок, змахнув широким своїм мечем, стяв товсте молоде деревце (Павло Загребельний, Диво, 1968, 43); Як дерево зітнуть, кожний тріски збирає (Номис, 1864, № 1249);

//  Збивати різким ударом, пострілом. Візьме [Мирон] прутик, швякає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів’ячого зілля (Іван Франко, I, 1955, 231); Тонна бомба рознесла вщент будинок, стяла вогненною косою й спопелила весь густий сад (Василь Кучер, Голод, 1961, 138).

 Стинати (стяти, зітнути) голову (голови) кому — відрубувати голову (голови) кому-небудь. Як стріла, він вороним У боях літає, І, як лозу, ворогам Голови стинає (Українські народні думи.., 1955, 366); Вояки стинали втікачам голови (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 181); Кинувся [Єремія] в битву, махав шаблею і стяв не одну буйну козацьку голову (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 178).

2. перен., рідко. Знищувати, убивати кого-небудь. Нас [будяків] переслідують, стинають, Уперто нас за хопту мають (Іван Франко, XIII, 1954, 157); Хто перший ворога зітнув, Якого краю діти? (Павло Грабовський, I, 1959, 412); Нечутна куля, куля мовчазна Бійця в бою знаходить, щоб зітнути (Леонід Первомайський, II, 1958, 216). стинати 2, аю, аєш, недок., стяти і зітнути, зітну, зітнеш, док., перех. Щільно з’єднувати, сильно притискувати одне до одного; зводити. Дівчина аж кулачки стинала, радісно нетямлячись (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 19);

//  Вкривати, сковувати льодом (річку, озеро і т. ін.). Підгірські річки і потоки Мороз стяв ледом [льодом] аж до дна (Іван Франко, X, 1954, 302).

 Стинати (стяти, зітнути) зуби: а) сильно стискувати зуби, виявляючи цим лють, роздратування, досаду, розпач. Галя в розпачі обливалася слізьми, а Уралов, стинаючи зуби, кидався з кутка в куток (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 302); б) (тільки док.) умерти. Почувши ще й це, Тимоха рясу з себе [скинув], щоб не заважала, та тоді вже як махнув під бік, то стара й зуби стяла (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 194); Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну,.. як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (Іван Котляревський, I, 1952, 95).

Стинати (стяти, зітнути) [в жилах] кров — викликати почуття страху, переляку.

Значення слова – СТИНАТИ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – СТИНАТИ Том 9 — Стор. 699. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «СТИНАТИ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

СТИНАТИ

29.10.2018

Написати коментар