ТУГОВУ́ХИЙ

ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: — Чотири атаки відбили сьогодні (Андрій Головко, I, 1957, 286); // у знач. ім. туговухий, хого, чол. Той, хто погано чує; глухуватий.

Як правильно писати та вживати слово – ТУГОВУ́ХИЙ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ТУГОВУ́ХИЙ Том 10 — Стор. 311. – словник української мови

Українська мова словник слово «ТУГОВУ́ХИЙ» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).