1.    
  2.     ТУ́ША

ТУ́ША

ТУ́ША, і, жін.

1. Оббіловане і випатране тіло забитої тварини. На гіллях висіли обідрані волові й баранячі туші (Олекса Стороженко, I, 1957, 397); Сміливо розрізав [князь] шкуру на вбитій тварині, вправними рухами став свідкувати тушу (Павло Загребельний, Диво, 1968, 245); Колій приготувався членувати тушу (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 432);

//  Мертве тіло якої-небудь великої тварини. Ще постріл, і хвилі піднесли тушу мертвого звіра (Микола Трублаїні, Хатина.., 1934, 32); По снігах густо чорніли трупи німецьких солдат.. та кінські туші із задертими догори підковами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 486).

2. розм. Про велике, гладке тіло людини. — Кинув би усяку суєту мирськую та й пішов до вас на Запорожже [Запоріжжя]! — Гм! — каже Кирило Тур, озирнувши його тушу. — Не багато таких потовпилось би в курені! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 90); Величезна туша куратора Траскіна ледве вміщалась у кріслі (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 426).

Як правильно писати та вживати слово – ТУ́ША – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ТУ́ША Том 10 — Стор. 331. – словник української мови

Українська мова словник слово «ТУ́ША» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

ТУ́ША

24.10.2018

Написати коментар