1.    
  2.     УПРІ́ЛИЙ

УПРІ́ЛИЙ

УПРІ́ЛИЙ (ВПРІ́ЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до упріти. Замфір витер рукавом упріле чоло (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 189); Іноді зсередини [із залу суду] на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті (Андрій Головко, II, 1957, 184); Петро Якимович заглушив мотор.. Потім, втерши заляпане грязюкою обличчя рукавом ватянки, закурив цигарку і, впрілий та стомлений, присів відпочити на сидіння (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 320); Пахне рідно хлібною скоринкою, добре впрілим у печі борщем, чебрецем і м’ятою (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 12).

Значення слова – УПРІ́ЛИЙ – в тлумачному словнику

Джерело – словник СУМ – УПРІ́ЛИЙ Том 10 — Стор. 470. – словник української мови

Українська мова тлумачний словник слово «УПРІ́ЛИЙ» згідно Академічного словника Української мови (1970-1980 років).

УПРІ́ЛИЙ

24.10.2018

Написати коментар