1.    
  2.     ВІДМІНЧА́

ВІДМІНЧА́

ВІДМІНЧА́, ати, сер., діал. За народним повір’ям, чортеня, яким підмінена дитина. Дитина була хоровита, раз на раз кричала та плакала, а слуги в кухні пошіптували собі, що се якесь «відмінча» (Іван Франко, V, 1951, 286).

Як правильно писати та вживати слово – ВІДМІНЧА́ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ВІДМІНЧА́ Том 1 — Стор. 606. – словник української мови

Українська мова словник слово «ВІДМІНЧА́» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

ВІДМІНЧА́

25.12.2016

Написати коментар