1.    
  2.     ВЛАДИ́КА

ВЛАДИ́КА

ВЛАДИ́КА, и, чол., ц.-с.

1. уроч. Те саме, що володар 2. Оживуть степи, озера, І не верствовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться; і не найдуть Шляхів тих владики (Тарас Шевченко, II, 1953, 292); [Микита:] Чим він людей отак причарував, Владика Русі, мудрий Ярослав… (Іван Кочерга, III, 1956, 27).

Своя рука — владика: а) про можливість чинити, вирішувати справи, розпоряджатися кимось; чимось на свій розсуд. — Пани вами, люди добрі, й так довго правили… поправитесь ще самі! Все-таки своя рука — владика (Панас Мирний, II, 1954, 268); Кожен наливав від щирості свого серця, власною рукою, а хто не знає, що своя рука — владика? (Іван Кочерга, Вибр., 1953, 289); б) про необмежене свавілля.

2. Архієрей, митрополит. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, — і заборонив (Марко Вовчок, I, 1955, 9); Носили темні до владики гуси, кури та індики (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 385).

Як правильно писати та вживати слово – ВЛАДИ́КА

Джерело – словник СУМ – ВЛАДИ́КА Том 1 — Стор. 701.

Тлумачення та значення слова «ВЛАДИ́КА» згідно Академічного 11 томного словника Української мови (1970-1980 років).

ВЛАДИ́КА

30.12.2016

Написати коментар