1.    
  2.     ВЛУЧАТИ

ВЛУЧАТИ

ВЛУЧАТИ (УЛУЧАТИ), аю, аєш, недок., ВЛУЧИТИ (УЛУЧИТИ), чу, чиш, док.

1. у кого — що. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати. З паничем було цілісінький день граємось по клунях, ..у м’яча побиваємось: я тікаю, а панич улуча (Олекса Стороженко, I, 1957, 105); Тимофій Заброда з кущів ловко влучав короткими кілками, якими притикали коноплі, у верхівців (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 258); Радюкові здалось, що хтось вистрелив і влучив йому в самісіньку голову (Нечуй-Левицький, I, 1956, 558); В есмінець влучила ворожа торпеда (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 57);  * Образно. Силу рукам дай, щоб пута ламати, Ясність думкам — в серце кривди влучать (Іван Франко, X, 1954, 12);

//  розм. Бити когось чим-небудь; ударяти. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу (Іван Франко, IV, 1950, 62).

[І] в ступі не влучити кого — про людину, яку не можна піймати на брехні, на якомусь учинку. — Мама сказали, що ти крутійка, і що тебе сам чорт у ступі не влучить (Олександр Копиленко, Сусіди, 1955, 40); Не раз уже й Хома терпів через плутощі шуряка.. Він тобі з піску мотузку суче, а ти його в ступі не влучиш (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 25).

2. тільки док., перен. Вибрати найбільш удалий, влучний момент для здійснення чогось. [Старшина:] Чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Карпенко-Карий, I, 1960, 44); Роман все ж таки улучить час, коли вона заворониться, і вскочить у хату (Степан Васильченко, I, 1959, 59); Баржак, влучивши момент, вихопивсь на край ґанку (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 310).

Як правильно писати та вживати слово – ВЛУЧАТИ

Джерело – словник СУМ – ВЛУЧАТИ Том 1 — Стор. 706.

Тлумачення та значення слова «ВЛУЧАТИ» згідно Академічного 11 томного словника Української мови (1970-1980 років).

ВЛУЧАТИ

19.12.2016

Написати коментар