1.    
  2.     ВРО́ДА

ВРО́ДА

ВРО́ДА (УРО́ДА), и, жін.

1. Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд. Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода (Номис, 1864, № 8570); Лице [парубка] довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода (Панас Мирний, II, 1954, 32); Її пишна дівоча врода розцвіла цвітом краси, радості і щастя (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 156).

 На вроду — на вигляд. Дочка була дуже гарна на вроду дівчина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 290).

2. Сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження; краса, уродливість. — Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 93); Клейнод уроди На губоньках твоїх ще червоніє, І щоки ще цвітуть квітками в тебе (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 200); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Олесь Гончар, I, 1954, 205).

3. перен., розм. Красива, вродлива людина. — Спи, любий синоньку! спи моя врода! (Леся Українка, I, 1951, 342).

4. перен., заст. Сукупність природних явищ, які милують зір; гарні краєвиди. Чим дальше їдеш, тим краща врода: пішли і долинки з прогалинами, як рута, зеленими, і яри з проваллям (Олекса Стороженко, I, 1957, 76).

Як правильно писати та вживати слово – ВРО́ДА – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ВРО́ДА Том 1 — Стор. 759. – словник української мови

Українська мова словник слово «ВРО́ДА» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

ВРО́ДА

24.10.2018

Написати коментар