1.    
  2.     ВИХВАЧУВАТИ

ВИХВАЧУВАТИ

ВИХВАЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИХВАТИТИ, ачу, атиш, док., перех.

1. Швидко віднімати, виривати що-небудь у когось; вихоплювати. Тут хлоп’я у старости і вихватило паличку (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 392); Галя, втершись, мовчки вихватила з рук у найближчого школяра бузкову лозину й кинулася зразу до Павлушки (Степан Васильченко, I, 1959, 154).

2. Рвучко витягати, виймати що-небудь з чогось, звідкись. [Юсуф (вихвачує з піхви шаблю):] Що це за бунт? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 466); Враз із горна вихватив [коваль] червоний шмат заліза на ковадло, — дзянь, дзянь… (Андрій Головко, II, 1957, 15).

3. тільки док., перен., розм. Швидко, вчасно зібрати урожай чого-небудь перед негодою. — Думаємо вихватити [буряки] і перевезти до дощів (Олесь Донченко, VI, 1957, 363).

Як правильно писати та вживати слово – ВИХВАЧУВАТИ – тлумачний словник

Джерело – словник СУМ – ВИХВАЧУВАТИ Том 1 — Стор. 525. – словник української мови

Українська мова словник слово «ВИХВАЧУВАТИ» згідно Академічного тлумачного словника Української мови (1970-1980 років).

ВИХВАЧУВАТИ

21.11.2017

Написати коментар